ДахаБраха - український музичний етно-гурт, організатором і художнім керівником якого є Владислав Троїцький. Назва гурту складена зі слів «давати» та «брати» за словником Грінченка.
Гурт «ДахаБраха» був створений спеціально для театрального проекту «Україна містична», який розпочав Влад Троїцький в ЦСМ «Дах» у 2004 році, у переддень Помаранчевої революції. До проекту увійшли три вистави за п’єсами Шекспіра «Пролог до «Макбета», «Річард ІІІ» та «Король Лір» з наскрізною темою одержимої, кривавої боротьби людини за владу. І гуртові «ДахаБраха» була відведена провідна роль передачі української тональності універсальних подій, описаних англійським драматургом.
Позаяк проект «Україна містична» мав амбіцію створення театральними засобами нового міфу України про саму себе – міфу життєствердного, звернулися до автентичної пісні як засадничого креативного джерела етносу. Проте принциповим було не продовжувати етнографічну інерцію, яка полягає в консервації старих зразків виконання, а спробувати напряму доторкнутися до живої енергії традиції, запустити потік новотворення. Віднайти реальність нового імпульсу в коловороті подій, що ведуть до виродження і смерті – ось на що було спрямоване зусилля цього проекту.
Так виник той унікальний стиль гурту – етно-хаос, який розхитує усталене, зміщує звичні акценти, експериментує з формою заради точнішої, сугестійної трансляції глибинного смислу.
Гурт використовує українські народні пісні, що записані учасниками гурту та їх колегами-фольклористами у фольклорних експедиціях у різних регіонах України. Пісні, виконувані в автентичній манері, поєднуються зі звучанням широкого ряду інструментів із різних куточків світу, це гра в різні музичні жанри: мінімалізм, хіп-хоп, соул, блюз.
У 2006 році вийшов дебютний альбом гурту — «На добраніч». Наступними альбомами стали «Ягудки» та «На межі». У 2010 році гурт «ДахаБраха» випустили студійний альбом «Light», саунд продюсером запису якого виступив Юрій Хусточка. У 2012 році виходить альбом «Хмелева project», створений спільно з білоруським гуртом «Port Mone». Запис відбувся в польському місті Лодзь за ініціативи агенції «Арт-Поле».
Протягом зими-весни 2012 року на замовлення Національного центру Довженка гурт «ДахаБраха» створив музичний супровід до німого фільму «Земля» О. Довженка. Наприкінці 2016 року був виданий новий студійний альбом “Шлях”, саундпродюсером якого знову виступив Юрій Хусточка.
17 січня 2020 року гурт пройшов до фінального туру конкурсу на здобуття Шевченківської премії у номінації «Музичне мистецтво», а 27 лютого 2020 року стали лауреатами Шевченківської премії-2020. 27 березня того ж року гурт випустив, перший за останні чотири роки, альбом - «Alambari» записаний восени 2019 в Бразилії на студії "Gargolandia".
З концертами музиканти з’являлись на найвідоміших фестивалях світу - Glastonbury, Roskilde festival, Bonnaroo, Lowlands, Womad, WOMADelaide, WOMEX, Sziget, Fusion, GlobalFEST, Helsinki Festival, Med, Mundial, Oslo World Music Festival, Pohoda, Rudolstadt, Cinars, Dublin World Music Festival, Ethno Port, Сотворение Мира, Этномеханика та інших музичних подіях в усьому світі. Були єдиними представниками з України у легендарній передачі “Later… “ with Jools Holland на BBC, а також в ефірах радіо KEXP та NPR.
Через надзвичайно широку географію виступів – Колумбія, Бразилія, Мексика, Сполучені Штати Америки, Канада, Китай, Малазія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія, більшість країн Європи, гурт часто називають головним гастролером країни та послом України в світі.
Народжений з театральних енергій, гурт у кожній своїй композиції створює дійство, що гармонійно поєднує віддалене: своє і чуже, почуття і чітку смислову та ритмічну структуру, драйв і медитативність тощо. Особлива об’ємна атмосферність і драматургічне розгортання теми кожної пісні – це теж родом з театру.
Часопростір автентичної пісні, яку виконує «ДахаБраха» – не село і не місто. Не сьогодні і не колись. А всюди і завжди. Він не побутовий. Це простір містерії, якщо під містерією розуміти таїну внутрішньої зустрічі з самим собою – без брехні, самовиправдання та ідеалізації. Українська душа повинна мати відвагу вдивитися у свій темний лик, перейти кордони загальновідомих табу, псевдо-сакралізацій і визнати своїх хтонічних демонів. Тільки тоді, як з давніх темних ікон, засяє її інший образ.